Про усунення бар’єрів для людей з особливими потребами і не тільки…

Часто в нашому житті через різні перешкоди ми не можемо робити того, що хочемо. А в житті людини з особливими потребами цих перешкод значно більше. І ці бар’єри виникають через діяльність та середовище, в якому перебуває людина. На усунення бар’єрів спрямовані реабілітаційні та адаптаційні програми, програми працетерапії та ін., які використовуються у роботі з неповносправними людьми.

За підтримки Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Львівської обласної державної адміністрації, наша Спільнота мала змогу з вересня по листопад 2013 року реалізувати проект «Самостійність як альтернатива інтернатному життю для осіб з розумовою неповносправністю». Крім поширення у суспільстві знань про можливості і обдарування осіб з особливими потребами, одним із завдань проекту було здійснення їхньої соціальної абілітації та сприяння творчого розвитку їхніх обдарувань. Абілітація – це система заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання в соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов'язків, уміння здійснювати самообслуговування. Кожна особа з особливими потребами, відвідуючи майстерні організації «Спільнота «Ковчег» і живучи в спільнотовому будинку підтриманого проживання, мала можливість навчитись побутових навиків. В інтерв’ю з Галею Ничик (молода дівчина з особливими потребами, яка є членом спільноти «Лярш - Ковчег») ми дізналися про те, чого саме Галя навчилась і що вона про це думає:

- Галю, розкажи, будь ласка, чого саме ти навчилася у будинку?

- Я навчилася пилососити підлогу, користуватися мікрохвильовою піччю (я сама включала її, клала і витягала тарілку з їжею), користуватися пральною машиною (хоч ще не всі її функції вивчила).

- А як ти прибираєш свою кімнату? Чи ти її сама прибираєш, чи хтось тобі у цьому допомагає?

- Я стараюся кожного дня складати речі на свої місця, щоб підтримувати порядок. А в суботу я замітаю, витираю пилюку, протираю підлогу шваброю.

- Я чула також , що ти вчишся готувати їсти. Як тобі це вдається?

- Наприклад, нещодавно різала цибулю, картоплю на суп. Намагаюся запам’ятовувати, що за чим треба туди кидати.

- Чи тобі потрібно було багато часу, щоб навчитися цього всього?

- Трохи треба було.

- А скільки? 

- Не дуже багато.

- А як ти думаєш, друзі (люди з розумовою неповносправністю), які приходять жити до будинку, можуть теж навчитися чогось корисного для себе?

- Я думаю, що можуть, якщо захочуть.

- Отже, головне – це захотіти цього?

- Так, бо як не захочуть, то нічого з того не вийде.

- А як ти думаєш: навіщо друзям вчитися самостійності? Навіщо їм вміти прибирати, включати мікрохвильову піч, прати у пральній машині?

- От, наприклад, я все життя жила з мамою. Мама все робила вдома. Я трохи допомагала, але то було дуже небагато. В житті всіляко буває. Мама весь час не буде. От мама тепер в лікарні. Може статись так, що я сама залишусь жити. І в таких випадках вже не треба буде чекати, щоб хтось мені щось подав чи допоміг зробити.

Для навчання побутових навиків і навиків самообслуговування було проведено тренінг для працівників організації на тему: «Навчання навиків самообслуговування осіб з особливими потребами» та визначено завдання, наприклад: навчити неповносправних осіб користуватися мікрохвильовою піччю, електрочайником, прибирати приміщення та ін. Кожне завдання було розбите на кроки. Працівники (асистенти) кожної майстерні і будинку розробили інструкції з виконання кожного завдання і після цього почали проводити заняття. Цей проект був гарною можливістю повчитись не лише особам з неповносправністю, але й працівникам та волонтерам, які відвідують майстерні.

І ось що написали студенти-журналісти після відвідування спільноти: «…Особи розумово неповносправні, які, здавалося б, лише одержують, виявляється можуть багато чому нас навчити. Вони можуть допомогти нам повернутися до чогось, що є важливим у житті, згадати, що Бог усіх нас – і сильних, і слабких – однаково наділив людською гідністю… Одним із найважчих тягарів для осіб розумово неповносправних є ізоляція від світу, в якому немає для них місця. Це є величезною проблемою, проблемою не їхньою, а нашою, проблемою всього суспільства. Якщо ж перестанемо шукати досконалості і приймемо того, хто стоїть перед нами без зайвих очікувань чи сподівань, то можемо стати свідками існування неймовірних і часто несподіваних для нас дарів: щирості і відкритості, любові і вірності, простоти і смирення, дару до певної професії чи ремесла».