Подорож до Франції

27 вересня 2014 року в Парижі відбулося грандіозне і дивовижне свято: святкували 50-річчя заснування «Ляршу» у світі. На одній із центральних площ  французької столиці Пляс де Републік зібралося близько 7 тисяч людей з різних країн світу, серед яких - біля 2 тисяч осіб з розумовою неповносправністю. Це було справжнє свято, де святкували життя з усіма його радощами і труднощами, життя кожної людини, яке є безцінним даром. Очевидцями і активними учасниками цього дійства були двоє представників з українського «Ляршу» – асистент Оля Сорочинська та друг  Таня Мищик. Тож дівчата з радістю поділилися із нами тим, як проходило це святкування, а також розповіли про подорож і знайомство з іншими спільнотами,  які передували йому.

Їхня подорож тривала близько 18 днів. Ступивши на французьку землю наші дівчата стали трохи франуженками і навіть їхні імена набрали французького відтінку. Отож....

Пригода перша: “Ола” і “Танья” в Булоні і Амблетузі

 Одним із перших осередків, куди потрапили  дівчата, була спільнота «Три фонтани», що знаходиться на півночі Франції в Булоні і Амблутузі. Вона є однією з найперших спільнот «Ляршу», заснованих  Жаном  Ваньє. Якщо ви є любителем подорожей, то за годину-дві їзди ви можете дістатися до Бельгії або до Великобританії. Ці містечка також славляться тим, що вони були одними зі стратегічних місць, де будували військові укріплення та порт Юлій Цезар, а згодом Наполеон. Отож побувавши там, наші дівчата мали змогу зануритися у глибини історії.

«Там є океанарій,і базар близько моря, і багато морських звірят» , - захоплено розповідає Таня.

Та попри всі цікавинки та красу цих країв, подорож не була б такою теплою і захоплюючою, якби під час неї дівчата не знаходили собі нових друзів та не відвідували давніх. Однією із перших, до кого вони завітали, була добрий друг українського «Ляршу» і просто людина із великим серцем Мішель Дормаль. У неї дівчата гостювали майже тиждень. Разом із нею проводили багато часу, куштували їхні приморські страви і готували український борщ та гречку, щоб представити таким чином іншим спільнотам «Ляршу» українські традиції. У дівчат з’явилося стільки друзів, що їм довелось наварити приблизно 50(!) літрів борщу, щоб їх нагодувати. «А  український борщик їм так всім сподобася, всі казали що дуже смачний», - з радісю зауважує Таня. Отож, якщо ви хочете вразити чимось своїх іноземних друзів, готуйте їм борщ!

Кожного вечора дівчата мали змогу вечеряти в різних будиночках «Ляршу» або ж у сім’ях асистентів.  Також вони завітали у їхні майстерні. «В них є майстерні подібні до наших.  Але там це справжнє виробництво. Мають співпрацю з «Ашаном» і з іншими фірмами, навіть косметичною якоюсь, - ділиться своїми враженнями  Оля. - Ми робили пудинги,  запаковували цілий такий комплект  спецій в пакети для приготування пудингу. Також  пробували прибирати приміщення спеціальною технікою. А ще дивилися, як друзі управляють машиною, що возить різні пакети». «Мені сподобалось те, що там на  майстернях теж роблять кольє із коралів. Ти сам їх зав’язуєш. Я робила рожеве із золотим», - додає Таня.

Одним із захопливих моментів подорожі для Тані і Олі була участь в екуменічних молитвах. Адже члени «Ляршу» у світі належать до різних релігій та віросповідань. Тож у «Трьох Фонтанах» разом із нашими дівчатами гостювали також представники бангладеської спільноти «Ляршу», серед яких є як християни, так і мусульмани. Отож ці різні за мовою, культурою, кольором шкіри люди молилися хто до Ісуса, хто до Аллаха. Та вони стояли рука в руку, серце в серце і чулися близькими один одному людьми у великій родині «Ляршу» та ще більшій родині людства.

Пригода друга: Париж. Марш братерства

Після гостювання у «Трьох фонтанах» дівчата відправилися на святкування в Париж. Вони доєдналися до інших ляршівців, що  зібралися на площі Пляс де Льотел де Віль, і вже звідти разом з усіма вирушили урочистою ходою до Пляс де Републік. Цю ходу назвали Маршем братерства. Представники різних країн несли свої прапори. Тож у руках Тані і Олі теж гордо майорів український синьо-жовтий стяг. Багато-хто із учасників ходи тримав у руках банери із цитатами «Ляршу». Грала музика, співали пісень. До цього маршу братерства  долучалися також звичайні перехожі, яких зацікавило це дивне дійство в центрі Парижу. Їм учасники ходи давали маленькі листівки із цитатами. «Вони звичайно були здивовані. Декотрі долучалися до маршу, щоб зрозуміти, що то таке. Дехто знав про Лярш, дехто – ні. А коли вкінці святкової програми порізали торт і пригощали їх, то вони дивувалися, як це хтось безплатно пригощає їх солодощами і чаєм. Для них то був трохи шок», - розповідає Оля.

На кінцевій зупинці маршу, площі Републік, була сконструйована велика сцена, куди піднімалися по двоє представників з 36 країн, де є «Лярш».  Почесне місце на ній займали її засновник – Жан Ваньє та друзі, з яких починалася історія «Ляршу». До речі, наші дівчата мали змогу познайомитися з одним із них Філіпом Су. А  також зустрітися із непересічною і великою людиною сучасності, яка є надзвичайно простою і відкритою, та яку в «Лярші», оминаючи всякі титули,  просто називають Жан.

Серед запрошених на це дійство був відомий французький співак Грегвар, який спеціально до цьго святкування приурочив пісню. А також співали інші французькі виконавці, під пісні яких всі весело танцювали.

Наші дівчата гідно представляли Україну на цьому святкуванні. Адже не тільки несли український прапор, але й були одягнені у вишиванки, які дуже всім сподобалися.

«Спочатку ми трохи переживали, що не взяли своїх ляршівських футболок, - розповідає Оля. - Але то вийшло навіть на краще. Багато людей підходили і казали, дивлячись на вишиванки, але  то «жолі», але то гарно. Було також приємно, що впізнавали Україну по прапорі. Люди цікавилися питанням політики і казали, що їм не байдуже те, що відбувається в Україні. Вони не розуміють, що робиться в нас, але їм не байдуже».

Дівчата, настільки зацікавили оточуючих, що Таня навіть давала інтерв’ю місцевому телебаченню.

Пригода третя: у серці «Ляршу» : Тролі і Камп’єнь

Ну і наприкінці своєї подорожі дівчатавирушили у саме серце «Ляршу» - Тролі, де колись Жан Ваньє започаткував цю спільноту. Хоча відтоді пройшло вже чимало часу, але збереглися той будиночок, майстерні, сад  та інші пов’язані з «Ляршем» речі. Звичайно, вони набули новітнішого вигляду та дух тієї першої спільноти і радість, яка поселилася в ній від часу її заснування, залишилися тими ж. Сюди часто приїжджає багато гостей: хто відвідати Жана Ваньє, хто побачити друзів, хто за порадою, хто за заспокоєнням, хто просто провести час у колі щирих і відкритих людей. Осередок «Ляршу» у Тролі став справжньою оазою простого і водночас глибокого духовного життя. 

Наші дівчата поселилися у Камп’єні, містечку, що знаходиться неподалік. Та кожного дня їх привозили у Тролі. «Ми кожного дня туди їздили. Вони нам показували все, що вони роблять. Кожного вечора ми вечеряли в іншій хаті, в іншій родині, або в родинах асистентів, або в будинках «Ляршу». З нами також жили представники зі спільнот «Ляршу» Британії, Кенії, Берегу Слонової Кості, Домініканської Республіки, Сполучених Штатів. У Франції кожна спільнота приймала по 6-7 представників», - ділиться спогадами Оля.

В Тролі дівчата відвідали майстерні, а також гостювали у будиночках. Але не тільки вони чогось вчилися, але й було чого навчити та чим здивувати всіх присутніх гостей. Ні, цього разу, був не борщ! Це аркан! «Було святкування ,-  розповідає Оля. - То було наче міні-реколекції. Жан мав слово про покликання. І було святкування з танцями. Кожна країна показувала якийсь свій танець. Мексика показувала щось своє. Аргентина – танго. А ми вирішили навчити всіх танцювати аркан. То щось неймовірне, коли ми пояснювали для більше сотні людей, що зібралися там. Вони утворили два  величезних кола на весь зал і всі танцювали аркан. То було круто. Таня мені помагала. Включили ми Руслану і мали дикі танці».

Тож якщо, завітавши закордон ви побачите іноземців, що вигоцують аркан, не дивуйтеся. То наші дівчата їх навчили  танцювати, підспівуючи «шігі-рігі-дана».

Мрії із дорожнього наплечника

Кожен, хто любить подорожувати, має мрії. Але, з кожною подорожжю, мрій не зменшується, а збільшується. Так і наші мандрівнички Оля і Таня, окрім дарунків привезли у своїх дорожніх наплечниках багато мрій. І вони поділилися ними разом із нами.

Оля ( та сама, що “Ола”): «Мені дуже сподобалося, що у французькому «Лярші» асистенти мають якусь свою конкретну функцію, а є функції які виконують психологи, працетерапевти чи інші спеціалісти. І ще мені сподобалася співпраця з бізнесовими структурами. В Камп’єні «Лярш» навіть бере замовлення на те, щоб прибирати територію. Друзі прибирають в парках чи на вулицях. Вони мають свої авто для того. Також пакують косметику для «Шанель». У них є гарниймомент співпраці з державою. Чудово, коли є якась праця, яку можна робити з друзями і отримувати реальну зарплату. Мені хотілося, щоб в нас не тільки було виробницто ручної форми, але й підприємництво. Якщо була б така змога, я  не проти відкрити тут ресторан, де б друзі працювали».

Таня (та сама, що “Танья”): «Я теж би працювала в цьому ресторані. Я хотіла б, щоб у нас було так всього багато на майстернях як там».