Леся Ларікова: «Ми, провідники, є тими «Жанами Ваньє», які продовжують його справу і завданням яких є слухати Бога, куди Він хоче провадити Лярш»

Днями у Франції закінчились формації для нових провідників спільнот Ляршу. В селищі Троллі, де в 1964 році Жаном Ваньє була створена перша спільнота, зібралось 26 лідерів з 15 країн. Про поїздку, мету формацій та зустріч з Жаном Ваньє розмовляємо з Лесею Ларіковою, провідником української спільноти, яка лишень повернулась з формацій.
 
- Лесю, що це були за формації? Яка їх головна ціль?
- Формації для нових провідників спільнот  Міжнародна Федерація Ляршу організовує раз на два роки і вони завжди відбуваються в Троллі, де було засновано першу спільноту Лярш. Однією з головних тем формацій була місія та ідентичність: хто ми, чому є Лярш, яка є наша місія, чим ми відрізняємось від інших організацій, які працюють з людьми з розумовою неповносправністю? Ця тема була для того, щоб краще зрозуміти специфіку того, хто ми є, усвідомити своє місце в цьому і знайти те, в чому місія Ляршу співпадає з особистою місією кожного з нас. Якщо людина є тут, в Лярші, а тим більше провідником, це означає розуміння місії і її готовність вести спільноту дальше. Ще одна тема, яку піднімали – розуміння міжнародного виміру Ляршу. Це була чудова нагода відчути себе частиною величезної міжнародної спільноти і зустрітись з людьми які зараз є провідниками Ляршу. Там було 26 нових провідників з 15 країн. Це і Франція, Америка, Канада, Польща, Словенія. Серед цих нових провідників є люди, які прийшли до Ляршу лише два місяці тому, а є такі, що вже 20 років в спільноті. Мені запам’ятався чоловік, який в спільноті вже близько 40 років і тепер він став провідником. Найбільше, що мені сподобалось і це дуже важливо, що 13 провідників – це більше половини  присутніх – чоловіки. Дуже часто Лярш асоціюється зі справою жінок, така собі благодійність, а тут були чоловіки і це класно. Були провідники, які перед тим працювали в абсолютно іншій сфері. Наприклад, чоловік, який десь 20 років працював в фармацевтичній компанії. Він вирішив змінити своє життя й шукав те, що відповідало б його християнським цінностям. І зараз він провідник спільноти у Франції. Таких історій було дуже багато. Хтось чув цю інформацію вперше в житті, а для когось це було свого роду таке відновлення, бо скільки часу ти вже все це знаєш, цим живеш, але знову для себе пригадуєш.
- Що важливого винесла для себе і для української спільноти з цих формацій?
- Для мене дуже важливим був цей знак питання, який ми ставимо: хто ми є і що робимо? Бо часто ми біжимо-біжимо і губимось. А питання місії та ідентичності це те, до чого ми повинні вертатись раз на рік, як мінімум. Один день, коли ми ставимо собі за мету зупинитись і подивитись: чи я взагалі залишаюсь Ляршем чи я вже вийшов за межі і стаю іншою організацією і чи те, що я роблю є тим, що покликаний робити Лярш? Для мене важливим було почути: якщо в спільноті є труднощі, то часто через те, що нема розуміння того, хто ми є і що робимо.
- Це більше стосується провідника і асистентів, а чи зміниться щось для друзів?
- Навіть те, що асистент розуміє, чому він приходить в спільноту, змінює і його ставлення до неї. Це впливатиме і на друзів. Важливою і цікавою є тема інклюзії, якій також присвятили увагу на формаціях. Інклюзія – це вміння залучити думку друзів, особливо тих, кому важко її висловити, хто не розмовляє, використовуючи додаткові засоби: фото, пікторгами, малюнки, й вибираючи які можна висловити свою думку. В нашій спільноті ми вже про це думали і навіть дещо почали використовувати, наприклад на денній програмі «Усмішка». Проте знання про інклюзію, здобуті на формаціях, також буду намагатись передати відповідальним людям, щоб запроваджувати це в спільноті.
- На формаціях було 26 провідників з різних країн, впродовж тижня ви мали змогу не тільки навчатись, а й ділитись досвідом. Як виглядає Лярш за кордоном? Чи є суттєві відмінності?
- Все дуже залежить від країни. Якщо говорити про Францію, де є найчисельніша спільнота Ляршу, то держава їх дуже підтримує. Те саме в Канаді чи США. Там Лярш надає соціальні послуги на рівні держави. Також були представники з Індії, Єгипту, Бразилії, де ситуація дуже подібна з нашою і багато чого робиться своїми силами щобзнайти ресурси, щоб мати змогу працювати і бути в цій країні. Насправді, я їхала з таким баченням, що в кожній країні Лярш різний, але повернулась з розумінням, що ми маємо різні умови, проте часто однакові виклики і труднощі. Коли провідники ділились своїми історіями з життя в Лярші, то ми розуміємо один одного з півслова. Один лідер з Франції розповідав про дівчину, яка, коли їй говориш: «Ти сьогодні така гарна», відповідає: «Так, я знаю!». І в нашій спільноті також є такі друзі, абсолютно те саме. Або коли людина розповідає, що прийшла до Ляршу і відчула, що це її дім. Я її прекрасно розумію! Те саме відчувала, вперше прийшовши на майстерню – наче знаю всіх цих людей тисячу років. Таких прикладів було багато. І так само в труднощах. Завжди є труднощі з пошуком асистентів, в розумінні лідерства. Як бути лідером в Лярші? Адже тут розуміння лідерства інше. Ми говоримо про лідерство як про служіння, так як Ісус мив апостолом ноги. Як бути лідером і «мити ноги», служити тим, за кого відповідальний? І є ще багато речей, які попри нашу таку різноманітність, нас об’єднують.
- Лесю, ти також мала можливість зустрітись з Жаном Ваньє. Розкажи трохи про цю зустріч в рамках формацій.
- Зустріч з Жаном Ваньє була на тему духовності Ляршу. Він розповідав історію про заснування Ляршу і про своє бачення спільноти. Для мене це була одна з найважливіших тем і зустрічей. Йому вже 88 років і на зустрічі з нами він сказав, що він опускається ближче до землі (його майбутнє – це життя вічне), а ми є тими, хто росте, йде вгору і є майбутнім Ляршу й тепер відповідальність за спільноту лежить на нас, нових провідниках. Це було дуже важливо для мене. Будуючим для мене є свідчення його життя: як він, будучи офіцером на морському флоті, викладаючи в університеті, зумів почути, шукаючи свого поклику, куди його кличе Бог, зміг вибрати абсолютно радикальну зміну. Це не було рішення одного дня чи навіть одного року. Він шукав, куди його кличе Бог і залишив кар’єру, вирішивши взяти чоловіків з розумовою неповносправністю і жити з ними разом. Його мета не була заснувати міжнародну спільноту, а – змінити життя цих чоловіків через дружбу і прийняття  Ця мета була маленька і особиста. Але те, що за 50 років Лярш став величезною мережею спільнот у 35 країнах світу, показує, що це не план Жана Ваньє, а – Бога. Жанова відданість покликанню, вмінню його знайти і бути вірним, є дуже важливими свдченням для мене.
- Що змінилось в тобі після зустрічей з Жаном?
 
- Я зустріла його вперше в травні 2016-го. Почну з того, що в мене була дуже давно мрія відвідати Троллі – історичне серце Ляршу та познайомитись з Жаном Ваньє. Там відчувається історія спільноти. В селі є будинок, де Жан жив з першими друзями. Історично там все збереглось, крім невеликих прибудов. Теперішні жителі будинку дуже плекають, щоб зберегти його ідентичність. Є й будівля інтернату «Валь Флорі» в Троллі, куди Жана запросили стати директором, після того як він почав жити з друзями Рафаелем і Філіпом. Зараз це також будинок Ляршу. Це історія, якої можна торкнутись і яка майже не змінена. Там панує дух того ще часу. І в цій атмосфері Жан Ваньє сказав, що ми відповідальні. Там я усвідомила, що майбутнє Ляршу є за нами. Ми є тими «Жанами Ваньє», які продовжують цю справу і завданням яких є слухати Бога, куди Він хоче провадити спільноту. І як я, одна людина в одній країні в одній спільноті, можу відповісти на цей поклик і що, як провідник спільноти, можу зробити. Це дуже торкнуло моє серце і було відчуття вдячності, що можу брати участь у здійсненні такої великої місії. Вважаю, що Лярш є пророчим в теперішньому світі, адже в серці спільноти є слабкість, яку ми бачимо в людях з розумовою неповносправністю, слабкість, яку відкривають асистенти і яка є у кожному з нас, хоч і виражена вона по-різному. І ми говоримо про те, що та слабкість, та людина, яка є відкиненою, може бути цінною, принести у цей світ щось таке, чого не може принести сильний. Вона може перемінити серце іншої людини через свою слабкість, через свою простоту, через свою дружбу, потім ця людина торкнеться інших і так це розповсюджується по всьому світі. Всі ми є люди і Лярш складається з людей, в нас є багато викликів і людських слабкостей, які можуть ранити інших. Але нашою місією є зростати і вчитися бути разом і бути в спільноті. Жити не індивідуальним, а думаючи про інших, несучи відповідальність про інших. Ця зустріч з Жаном Ваньє, та й загалом формації, стали для мене такою собі зарядкою у всіх сферах життя, як духовної, так і спільнотової та професійної.